ÏÎÍßÒÒß ÎÔ²Ö²ÉÍί ÍÀÇÂÈ ÄÅÐÆÀÂÈ
(ÄÎ ÏÎÑÒÀÍÎÂÊÈ ÏÈÒÀÍÍß)
Stetsyuk K. P. The concept of the offi cial name of the state
The genesis of the offi cial name of the state as a scientifi c, political and legal catego-ry, the practice of the legal regulation of the order of its establishment and use, as well as the structure (internal structure) of the offi cial name of the state, its functions and etymological features are researched. An attempt to defi ne a notion of the offi cial name of the state as a constitutional and legal category was made.
Key words: constitution, terms and concepts of constitutional law, the offi cial name of the state.
Серед актуальних питань сучасноїюридичної на -уки чільне місце займає проблематика її понятійно -гоапарату. При цьомусам понятійний апарат, як за -значає М. Панов, мав би бути не тільки «цілісним, ай системнимлогіко-юридичнимутворенням, уяко -мувсіпоняття (категорії) знаходятьсяувзаємозв’язку тавзаємозалежності, увідносинахкоординаціїтасу -бординації» [1, с. 81]. Останнє є особливо актуаль -ним для вітчизняного конституційного права, якісно нова сторінка якого розпочалася з прийняттям чин -ноїКонституції України та (у зв’язкуз цим) з упро -вадженням у національний політико-правовий обіг цілої низки нових конституційно-правових інститу -тівтаявищ. Утойже, яквважаєВ. Шаповал, «сучас -навітчизнянанаукаконституційногоправаперебуває настадії своєрідногопервинного накопиченнязнань, і одним із її головних завдань треба вважати дослі -дження теоріїі практикисвітовогоконституціоналіз -му», а «враховуючисуспільно-політичнийвибір, під -тверджений фактом прийняття Конституції України, з цієї теорії і практики мають бути запозичені кон -цептуальніпідходиітакзванийінструментарій, тобто ключовітерміниіпоняття» [2, с. 105]. Усеце, яквида -ється, безпосередньо стосується інституту офіційної назви держави — явища, політико-правова природа якого, як і саме визначення поняття, досі перебуває позаналежноюувагоюнауковців.
УДК 342.2
Ñòåöþê Õ. Ï.,
Безпосередньо у вітчизняному конституційному праві питання по -няття офіційної назви держави як таке спеціально не досліджувало -ся. Проте окремі аспекти цієї про -блематики знайшли своє часткове відображення в декількох роботах українських учених різних періодів, зокремаО. Губрієнко, І. Лозинського, К. Костіва, В. Старосольського, М. Стахіватаін. Подібнуситуаціюмож -наспостерігатиівзарубіжномуправо -знавстві, оскількинауковіпраці, уяких тією чи іншою мірою висвітлювалася проблематикаофіційноїназвидержави (Г. Андрєєвої, А. Белкіна, Г. Єлліника, Й. Ізензее С. Сагана, А. Соколовата ін.), як правило, не містять дефініції офіційноїназвидержави.
Метою статті є аналіз ґенези до -слідження явища офіційної назви держави, практики її конституцій -ного-правового закріплення (уста -новлення), їїструктури (внутрішньої будови), функцій, етимологічнихосо -бливостей, а також визначення по -няття «офіційної назви держави» як конституційно-правовоїкатегорії.
Офіційна назва держави, разом із державними символами, столицею, національною грошовою одиницею, державнимисвятами тощо, належить догрупиатрибутівдержавності, через які певною мірою зовнішньо відби -тонезалежністьдержави (їїсуверені -тет) [3, с. 86; 4, с. 106]. Саме офіцій -ну назву без перебільшення можна назвати невід’ємним атрибутом дер -жави, оскільки без власного (тільки їйналежного) найменуваннянеможе існувати держава. Навіть тимчасо -відержавні утворення, будучи не за -вжди самостійними, як правило,
розпочинають своє «суспільно-полі -тичнежиття» зпроголошеннявласно -го найменування. Томуобов’язковим елементом системи конституційно -правовогорегулюваннясучасноїдер -жави є відповідні нормативні поло -ження, зокрема й конституційного характеру, щодо визначення офіцій -ногонайменування.
Як зазначає Г. Андрєєва, «офі -ційна назва держави може викорис -товуватися в конституції відразу без якихосьзастережень, прицьомурозу -міється, щовжитавконституціїназва ієофіційною, незважаючинавідсут -ність спеціальних положень про це» [5, с. 280]. Прикладів такого більш ніж достатньо (Болгарія, Вірменія, Італія, Латвія, Португалія, Франція, Чехіятаін.). Утойжечаснизкакон -ституцій європейських держав міс -тять спеціальні статті щодо офіцій -ної назви своєї держави (стаття 4 КонституціїІрландії 1937 р.: «держа -ваназиваєтьсяЕйре, абоанглійською мовоюІрландія» [6, с. 326]; стаття 1 Конституції Грузії 1995: «назва гру -зинської держави — «Грузія» [7]; частина друга статті 1 Конституції РосійськоїФедерації 1993 р.: «найме -нуванняРосійськаФедераціятаРосія рівнозначні» [8, с. 406] таін.).
не змінювала раніше проголоше -ної) офіційноїназви держави, остан -ня вживалася в конституціях без якихось спеціальних застережень. Так, у Декларації Верховної Ради ЛатвійськоїРСР «Провідновленняне -залежності Латвійської Республіки» (1990 р.) окремим положенням пе -редбачалося, що «офіційна назва Латвійської держави — Латвійська Республіка, скорочено — Латвія» [9]. Натомість у чинній Конституції Латвійської Республіки якихось окремих положень щодо визначен -ня офіційної назви держави не міс -титься [8, с. 40–47] Майже подібна ситуаціядвічібулайвукраїнськійіс -торії. Перший раз, коли Четвертим УніверсаломУкраїнськоїЦентральної Ради (22.01.1918) було проголоше -но «Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого не залеж -ною, вільною, суверенноюДержавою Українського Народу», згодом вико -ристано цю форму офіційної назви вжеякдоконанийфакт уКонституції Української Народної Республіки (29.04.1918). Ідругийраз, колиАктом проголошення незалежності України (24.08.1991) булопроголошено «ство -реннясамостійноїукраїнськоїдержа -ви — Україна» іпізнішевКонституції України (28.06.1996) було зазначе -но, що Верховна Рада України, при -ймаючи цю Конституцію, «керуєть -сяАктомпроголошеннянезалежності Українивід 24 серпня 1991 року, схва -леним 1 грудня 1991 року всенарод -ним голосування», а саму офіційну назвудержави («Україна») буловжи -то за текстом Основного Закону без будь-яких додаткових застережень [10, с. 112, 115, 334, 393].
Вважається, що одним із пер -ших у науці державного правазвер -нув увагу на проблематику «назви держави» відомий німецький вче -ний Г. Єллінек (Jellinek, 1851–1911) [11, с. 118]. Його фундаментальна робота «Загальне вчення про держа -ву» (1900 р.) містиланевеликузаоб -сягом, однакмісткуза змістомокре -муглаву — «Назвадержави», уякій уперше було запропоновано сво -го роду схему історичного розви -тку «назви держави» від найдавні -ших (античних) часівідо кінцяХІХ ст. Єллінек звертав увагу на те, що на початку державно-організовано -го життя значні території познача -лись як сукупність жителів, пізні -ше — як окремі поселення (міста). На його думку, так було спочатку й у Стародавньому Римі. А вже зго -дом «ізміста Римувиростаєвелична територіальнадержавадревніхчасів. Цеперетворенняримськатерміноло -гіязмоглавідобразитилишечастково та недосконало, ототожнюючи вла -дуурядузримською державоюіпе -ретворивши такимчином res publica в imperium». Отже, суттєвийелемент держави (за Єлліником) «переміщу -ється таким чином від громадян до державноївлади: res publica стаєси -нонімом res imperаntis» [12, с. 150].
Натомість пізніше відбуваєть -ся дещо інший процес у цьому на -прямку, і вже саме «переміщення центру ваги» в назві держави відбу -вається в напрямку її «територіаль -ного елементу»; вчений пов’язував це з появою в середньовічній термі -нологіїдля позначення державитер
-міна земля, що відповідало пере
отримувала «земля» як матеріально відчутна основа політичної сили. У тойжечас, уХІV ст., загальноприй -нятимтерміномдляозначеннякраїни стаєтерміндержава («государство», «господарство», «влада», «владарю -вання», «панування»), уведення яко -го в політико-правовий обігЄллінек пропонувавпов’язуватизім’ямвідо -мого італійського мислителя серед -ньовіччя Н. Макіавеллі (Machiavelli, 1469–1527) — автора відомого по -літичного трактату «Державець» («Государь», 1518 р.). Нові ж часи, надумкувченого, приносятьуназву держави слово народ (Volk, nation, nazione) [12, с. 154].
У вітчизняному правознавстві першим значним дослідженням «на -зви держави» стала робота відомо -го вченого-правознавця М. Стахіва (1895–1978) «Зміна назви держа -ви як вислід розвитку держави», опублікована в Науковому Віснику Українського Вільного Університету (1948 р.) [13, с. 149].
Фактично розвиваючи запропо -новану Г. Єллінеком історичну схе -му розвитку інституту назви держа -ви, М. Стахівспеціальнонаголошує, що «назвадержавивпродовж їїісто -ричного розвитку змінювалася ра -зомізнею (державою — Х.С.)» [13, с. 185]. Учений погоджується з тим, що первинно функцію офіційної на -звидержавивиконувалонайменуван -ня племені (атенці), найменування жителів населеного міста (римський
народ) чи просто саме місто (Рим).
Згодом цю роль почала виконува -ти значно більша територія розсе -лення людей — земля («чеська зем -ля», «франкська земля»). Пізніше
на зміну «територіальної» ознаки в назві держави приходить чинник «влади», «владарювання», «могут -ності». Останнєзумовлюєпоявувна -зві держави слів королівство, кня
-зівство, царство, а завершується
процес розвитку назви держави (на час написання праці М. Стахіва) — широкимвикористаннямслованарод (nation) уназвідержави [14, с. 189].
Окрему увагу М. Стахів звернув наособливостістановленняінституту «назвидержави» на українських зем -лях, які, на його погляд, мали чима -ло спільногозаналогічнимипроцеса -ми вЦентральнійта ЗахіднійЄвропі. Ціпоглядивченогознайшлисвоєпро -довженнявновітніхдослідження «на -зви держави» в Україні. У юридич -ній літературі зокрема аргументовано стверджується, що Українана своєму історичному шляху пройшла класич -нийякдляєвропейськихнародівшлях розвитку інституту власної офіційної назви держави: від первинних форм, виражених у словах поле, поляни, че
-рез Руську Землю — до Галицько
-Волинського князівства, станової ко
-зацькоїдержавиВійськаЗапорозького (ХVII — ХVIII ст.ст.), а в нові
часи — доназв УкраїнськоїНародної
Республіки та Західно-Української
НародноїРеспубліки [13, с. 151].
держав, які виникли (чи відродили -ся) на теренах колишнього СРСР. З’являються публікації, у яких голо -внимчиномприверталасяувагадоіс -торичних традиційу процесі найме -нування конкретних держав, щодо техніки (процедури) офіційного на -йменування нових держав і навіть публікації, присвячені проблемам становлення офіційної назви держа -ви як окремого інституту державно -гоправа [14]. Однакнітоді, ніраніше питання дефінітивного визначення самого поняття «офіційна назвадер -жави» не розкривалося. Вирішенню цьогопитання, окрімз’ясуванняісто -ричнихзасад (основ) офіційнихназв тих чи інших держав, могло певним чиномдопомогтитакожі визначення питання внутрішньої структури (бу -дови) інституту офіційної назвидер -жави, їїфункцій, зрештою — етимо -логічного змісту словосполучення «офіційнаназвадержава».
У своїй внутрішній будові офі -ційна назва сучасної держави скла -дається, як правило, з двох умовних частин: «індивідуалізаційної» (тієї частиниофіційноїназвидержави, яка вказує на індивідуальну особливість держави, асамеїїзв’язокізнаймену -ваннямпевногоетносучинароду) та «доповнювальної» або «додаткової» частини офіційної назви держави (частини, якасвідчить про політико -правові та іноді суспільно-економіч -ні особливості держави) [14, с. 119– 122]. Першаскладоваофіційноїназви державиєїїосновноючастиною. Без неї (за небагатьма винятками) не іс -нує самої офіційної назви сучасної держави як такої. Саме назви пев -нихетносів і народівстали основою
офіційних назв переважної більшос -тісучасних держав (Албанія, Греція, Іспанія, Литва, Румунія, Фінляндія, Хорватіятаін.). Черезнаявністьдру -гої («додаткової») складової офіцій -ної назви держави передається ін
-формація про форму державного
правління, державного устрою кра -їни чи інші особливості політико -ідеологічного характеру. Наприклад, в офіційних назвах низки дер -жав містяться прямі вказівки на на -явність монархічного (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Королівство Данія та ін.) чи республікансько -го (Республіка Австрія, Французька Республіка, ЧеськаРеспублікатаін.) устрою. Доситьчасто «доповнюваль -ним» елементом є вказівка на фор -мудержавного устрою (Федеративна Республіка Німеччина, Швейцарська Конфедерація).
у взаємовідносинах з іноземними державами, умовний рівень «держа -ва-держава»), політичний напря -мок (рівень «держава-громадянин») та ідеологічний напрямок (включно з його виховним сегментом) (рівень «держава-особа»).
За таких підходів наявність напи -суофіційноїназвидержавинамитних переходах засвідчує державну належ -ністьцієї території. Подібну функцію виконуєйнаписофіційноїназвинабу -динкахдипломатичнихіконсульських установ. Утойжечаснаявністьнапи -суофіційноїназвидержавиназагаль -ногромадянськихпаспортах, наінших документах, що посвідчують особу, надокументахпронародження, освіту, одруження, смерть, свідчитьпродещо іншуфункцію офіційноїназви держа -ви. Крім того, не варто забувати, що в переважній більшостівипадків іме -нем держави виносяться рішення су -дів. У цих випадках, напевно, можна більшеговоритипрополітичну функ -цію інститутуофіційної назви держа -ви. У свою чергу ідеологічна (вихов -на) функціяназвидержавивиявляється насамперед у потенційних можливос -тях бути належним елементом систе -мивихованнямолодогопоколіннягро -мадян в дусі поваги до Батьківщини, відданостізагальнолюдськимдемокра -тичнимцінностямтаідеалам. Востан -ньому випадку надзвичайно важли -вого значення набуває присутність уструктурі офіційної назви не тільки індивідуалізаційноїчастини, але й до -повнювальних сегментів. Особливо це стосується засад республіканіз -му. На нашу думку, прикладомвдало -говикладущенарівніконституційних нормсутностіофіційноїназвидержави
(потенційно здатної доналежного ви -конаннясвоєївиховноїфункції) єчин -на Конституція Республіки Польща, оскільки серед її положень містить -сяприписпроте, щосаме «Республіка Польщаєспільнимблагомусіхгрома -дян», що вона «є правовою демокра -тичною державою, яка втілює в жит -тя засади соціальної справедливості» (статті 1 та 2 Конституції Республіки Польща) [15, с. 173].
Отже, підофіційноюназвоюдер -жави можна розуміти обов’язковий атрибут її суверенності, закріплений наконституційномурівніуформіла -конічного словесного найменуван -ня, який призначенийдля міжнарод -но-правової та суспільно-політичної індивідуалізації держави й містить інформацію про її національну при -належність, атакожнайбільшважли -вісуспільно-політичні характеристи -кидержави.
Звідсихарактернимирисами (сут -тєвими ознаками) офіційної назви держави можна вважати: 1) консти -туційне закріплення словесного на -йменування держави; 2) здатність улаконічнійсловеснійформіпереда -ти національну приналежність дер -жави та найбільш суттєві особли -востіїїсуспільно-правовогоустрою; 3) наявність зв’язку офіційної на -зви держави з державним суверені -тетом (незалежністю держави), який єосновоюїїзакріплення тавстанов -лення порядку використання й пра -вовоїохорони.
Списоквикористанихджерел:
проблеми правової науки. Матеріали між-народної наукової конференції. Харків, 13 — 14 грудня 2002 р. / упорядники М. І. Панов, Ю. М. Грошевий. — Х. : Право, 2003. — 274 с.
2. Шаповал В. М. Сучасний консти-туціоналізм: монографія / В. М. Шапо-вал. — К. : Юридична фірма «Салком»; Юрінком Інтер, 2005. — 560 с.
3. Тодыка Ю. Н. Основы конститу-ционного строя Украины: учебное посо-бие / Ю. Н. Тодыка. — Харьков : «Факт», 1999. — 320 с.
4. Стецюк П. Б. Державні сим-воли України: конституційно-право-ва характеристика / П. Б. Стецюк // Вісник Конституційного Суду України. 2004. — № 6. — С. 103–115.
5. Андреева Г. Н. Конституционное право зарубежных стран: учебник / Г. Н. Андреева. — М. : Изд-во Эксмо, 2005. — 656 с.
6. Конституции государств Европей-ского Союза / Л. А. Окуньков ; под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л. А. Окунькова. — М. : Издательская группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. — 816 с.
7. Конституция Грузии [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://matsne. gov.ge/ru/document/view/30346
8. Конституції нових держав Європи і Азії / упор. С. П. Головатий. — К. : Укр.
правн. фундація. — Вид-во «Право», 1996. — 544 с.
9. О возобновление независимо-сти Латвийськой Республики: постанов-ление Верховного Совета Латвийской ССР // Ведомости Верховного Совета и Правительства Латвийской Республики. 1990. — № 20.
10. Томенко М. В. Історія української Конституції : навч. посіб. / К. : Освіта, 2009. — 464 с.
11. Белкин А. А. Официальное на-звание государства (фрагмент лекции) / А. А. Белкин // Правоведение. — 1995. — № 3. — С.118–138.
12. Еллинек Г. Общее учение о государ-стве / Г. Еллинек / Вступительная статья докт. юрид. наук, проф. И. Ю. Козлихина. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. — 752 с.
13. Стецюк П. Б. Офіційна назва дер-жави: конституційно-правова характери-стика / П. Б. Стецюк // Правова держа-ва. — К., 2004. — Вип. 24. — С. 147–154. 14. Стахів М. Зміна назви держави як вислід розвитку держави / М. Стахів // Науковий Вісник Українського Вільного Університету. Ювілейне видання. Т.V. — Мюнхен, 1948. — 436 с.
15. Конституції зарубіжних кра-їн: навчальний посібник / за заг. ред. В. О. Серьогіна / В. О. Серьогін, Ю. М. Коломієць, О. В. Марцеляк та ін. — Харків : Видавництво «ФІНН», 2009. — 947 с.
СтецюкХ. П. Поняттяофіційноїназвидержави (допостановкипитання)
Висвітлюютьсяпитанняґенезиофіційноїназвидержавиякнауковоїтаполі
-тико-правовоїкатегорії, практикиправовогорегулюванняпорядкуїївстанов
-леннятавикористання, а такожпитанняструктури (внутрішньоїбудови)
офіційноїназвидержави, їїфункційтаетимологічнихособливостей. Зроблено
спробувизначенняпоняттяофіційноїназвидержавиякконституційно-право
-вогоявища.
СтецюкХ. П. Понятиеофициальногоназваниягосударства (кпостанов -кевопроса)
Освещаютсявопросыгенезисаофициальногоназваниягосударствакакнауч
-ной и политико-правовой категории, практики правового регулирования по
-рядка ее установления и использования, а такжевопросы структуры (вну
-треннего строения), ее этимологических особенностей. Сделано попытку
определенияпонятияофициальногоназваниягосударствакакконституцион
-но-правовогоявления.
Ключевыеслова: конституция, термины и понятия конституционного права, официальное название государства.
