journal homepage: http://farplss.org
Volume 24, Number 6, 2017
33
Social-psychological predictors of perfectionism of personality
O. Kononenko
Odessa I.I. Mechnikov National University, Odessa, Ukraine
Article info
Received 12.07.2017
Accepted 06.12.2017
Odessa I.I. Mechnikov National University, Odessa, Ukraine
oksana.kroshka@gmail.com
Кононенко, О.І. (2017). Соціально-психологічні предиктори
перфекціонізму
особистості. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools, 24 (6), 33–38.
Kononenko, O. (2017). Social-psychological predictors of perfectionism of personality. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools, 24 (6), 33– 38.
The article focused on the determination of psychological predictors as individual personal characteristics of a particular person and his actions, which will specify semantically and fill perfectionism as a global personality construct. Based on the analysis of scientific publications the main predictors of psychological makeovers include: features of self-attitude or meaning of I; varying degrees of self-actualization combined with the level of anxiety, dignity; life aspirations, features of self-determination, features of self-identity; ideals of personality; achievement motivation; overstated the level of claims; oversituated (nonadaptative) activity.
The theoretical analysis and synthesis of scientific approaches problems of studying personality perfectionism and defines the state of its development. The conceptual approaches of constructing the integral model of person perfectionism are grounded. Highlight kinds of perfectionism: global (authentic, compensatory, neurotic) and partial (interpersonal, addictive, ekzoperfectionism), which reflects the degree of depth of personality in perfectionist installations.
It was revealed the main socio-psychological predictors of personality perfectionism and the features of its development, depending on age and gender differences. It was also allocated and analyzed personality types on relevant socio-psychological characteristics of perfectionism, which acted as forms of (positive, negative) and orientation (for themselves, for others) perfectionism.
It were developed and proved effective social and psychological systems which overcome the negative effects of perfectionism personality. Confirmed improvement the indicators of sociability, balance, openness, goodwill, altruistic, social and psychological adaptation (if indicated adaptability, self-acceptance, internal control integrated parameter adaptation, acceptance of others, integral indicator of emotional comfort) and reducing the values for parameters neuroticism, shyness, authoritarianism, aggression, subordination, rejection of others, rejection itself, external control.
Volume 24, Number 6, 2017
34
Соціально-психологічні предиктори перфекціонізму особистості
О.І. Кононенко
Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, Одеса, Україна
Стаття присвячена виділенню психологічних предикторів як індивідуальних особистісних особливостей конкретної людини і її вчинків, що дозволить конкретизувати та семантично наповнити перфекціонізм як глобальний особистісний конструкт. На основі аналізу наукових публікацій до головних психологічних предикторів перфекціонізму можна віднести: особливості самоставлення або смисл Я; різні ступені самоактуалізації у поєднанні з рівнем тривожності, почуття власної гідності; життєві прагнення, особливості самодетермінації, особливості самовдосконалення особистості; ідеали особистості; мотивацію досягнення; завищений рівень домагань; надситуативну (неадаптивну) активність.
Ключові слова: особистість; предиктор; перфекціонізм; перфекціоністська установка.
Вступ
Соціально-психологічні основи змісту поняття «перфекціонізм» визначають його як стійку характеристику особистості, яка виявляється у повсякденній практиці висування до себе вимог щодо вищої якості виконання діяльності. Розкриття й розуміння змісту, структури та основних закономірностей виникнення, становлення і саморозгортання такого складного універсального феномену вимагає реалізації генетико-моделюючого підходу (С.Д. Максименко) до його розгляду, який розкриває глибинні закономірності розвитку перфекціонізму особистості в еволюційному, філогенетичному, онтогенетичному, психогенетичному, соціогенетичному та інших аспектах.
Аналіз останніх публікацій. Численні теоретичні та емпіричні дослідження перфекціонізму свідчать про інтерес до цього феномену, який виявляється в різних поглядах науковців, що відображають як позитивні, так і негативні його наслідки. З одного боку, перфекціонізм
сприяє розвитку професіоналізму,
конкурентоспроможності та соціальній активності особистості, яка прагне досягати досконалості в різних сферах життєдіяльності (І.Г. Батрачено, Ж.П. Вірна, І.А.Гуляс, Л.А. Данилевич, З.С. Карпенко, М.В. Коваленко, О.О. Лоза, Г.Л. Чепурна та ін.), а з іншого – виступає предиктором формування деструктивних проявів у емоційній сфері, різних видів узалежненої поведінки та соматоморфних розладів (Н.Г. Гаранян, М.В. Ларських, В.В. Парамонова, П.М. Тарханова, А.Б. Холмогорова та ін.).
При цьому накопичені в науці розрізнені дані, присвячені проблемі розвитку перфекціонізму особистості, недостатньо оформлені у єдину концептуальну основу для подальших теоретичних і емпіричних розробок.
Мета статті
визначити соціально-психологічні предиктори перфекціонізму особистості.
Теоретичні засади дослідження
Перфекціонізм – це прагнення особистості бути досконалою, бездоганною в усьому. Як нами відмічалося
у попередній підрозділах, основною методологічну складність процесу концептуалізації перфекціонізму в контексті соціально-психологічного знання виступає відсутність теоретичної моделі, у рамках якої можливе представлення різних його граней в єдиному континуумі, що визначається необхідністю вивчати і враховувати ті зміни, які зазнають властивості особистості, що виступають психологічними предикторами перфекціонізму. Аналіз наукових публікацій, присвячених вивченню перфекціоністських якостей особистості показав різними трактуваннями центрального поняття.
Термін «предиктор» (від англійського дієслова predict – «прогнозувати, передбачати») може бути представлень двояко: в «широкому» і «вузькому» значенні слова. У «широкому» смислі – це та початкова характеристика індивіда і його оточення, за якою можна з великою або меншою основою передбачати іншу (цільову) характеристику того ж індивіда. У «вузькому» смислі поняття предикторами називаються такі незалежні перемінні, зміни яких призводять до інверсії інших залежних перемінних. Ми використовуємо поняття «предиктор» для позначення найбільш значущих та вагомих властивостей індивідного та особистісного рівня, що забезпечують формування та прояв перфекціоністських якостей суб’єкта. Складність та неоднозначність досліджуваної проблеми полягає в тому, що предиктор перфекціонізму не обов'язково може бути його причиною.
Створення сучасної концепції перфекціонізму потребує виокремлення та якісної характеристики провідних психологічних аналогів, які створюють підґрунтя для його формування в особистості, або самі по собі виступають предикторами різних видів перфекціонізму. В науці не існує єдиного погляду на цю проблему, але аналіз наукових першоджерел дозволив нам виділити та проаналізувати роль окремих психологічних феноменів, максимально наближених до змісту перфекціонізму.
Обговорення
Volume 24, Number 6, 2017
35
психологічні предиктори перфекціонізму: особливості самоставлення або смисл Я; різні ступені самоактуалізації у поєднанні з рівнем тривожності, почуття власної гідності; життєві прагнення, особливості самодетермінації; особливості самовдосконалення особистості; ідеали особистості; мотивацію досягнення; завищений рівень домагань; надситуативну (неадаптивну) активність; ригідність.
Серед усіх граней Я, виділених Д.О. Леонтьєвим (фізичне, соціально-рольове, психологічне, екзистенціальне та смислове), саме п'ята грань Я-самоставлення, або смисл Я. є найбільш інтегрованим та наближеним до психологічних механізмів перфекціонізму (Myasishchev, 2003). Дана грань Я містить самооцінку (загальне позитивне або негативне відношення до себе), самоповагу (ставлення до себе як би з боку, обумовлене будь-якими реальними достоїнствами або недоліками) і самоприйняття (безпосереднє емоційне ставлення до себе, не залежне від того, чи є в суб’єкта риси, що пояснюють це ставлення). Усі ці особливості самоставлення накладають величезний відбиток на все життя людини, формуються батьківським вихованням. Головна функція, на думку автора, самоставлення в життєдіяльності здорової автономної особистості – сигналізація про те, що в житті все гаразд або, навпаки, не усе, тобто, воно є механізмом зворотного зв'язку, але не є або, принаймні, не має бути самоціллю або самоцінністю (Myasishchev, 2003). Але на ділі буває інакше. Головною метою для людини може стати збереження позитивної самооцінки або уникнення негативної за будь-яку ціну. В цьому випадку самооцінка перестає відбивати стан реальних життєвих процесів і затуляє від людини світ, а іноді спотворює його, якщо правдива картина світу погрожує її самооцінці.
І.М. Борисова підкреслює особливу роль для соціального функціонування особистості різних ступенів її самоактуалізації у поєднанні з рівнем тривожності. На наш погляд, поєднання самоактуалізації із тривожністю можна розглядати не тільки як певну умову її соціальної життєдіяльності, але й як аналог перфекціонізму, оскільки в контексті проведеного дослідження автором розглядає самоактуалізацію у широкому контексті, як прагнення людини до якнайповнішого виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей, а процес самоактуалізації – як безперервну реалізацію людиною своїх потенційних здібностей і талантів, як повніше пізнання і прийняття своєї власної первинної природи, як невпинне прагнення до єдності і інтеграції особистості (Borisova, 2009). Тривожність як властивість особистості багато в чому обумовлює поведінку людини, будучи природною і обов'язковою особливістю активної, діяльної особистості, тому й її роль у даній діаді особлива (дослідження, проведене на різних вікових групах – студенти, дорослі, пенсіонери – показало, що цінності особистості, яка самоактуалізується, не можуть розділяти студенти з високим рівнем тривожності, який також заважає адекватній реакції на ситуацію, що змінюється, повазі і прийняттю собі (Borisova, 2009). В усіх трьох групах спостерігалися низькі значення за
шкалою синергії, яка визначає здатність людини до цілісного сприйняття світу і людей; у групі дорослих, окрім цього, низькі значення зафіксовані по шкалах ціннісних орієнтацій, гнучкості поведінки, сензитивності до себе і креативності (Borisova, 2009)).
Почуття власної гідності як один із можливих аналогів перфекціонізму є важливим для нас, у першу чергу, деякими внутрішньоособистісними змінними, а саме:
- когнітивною здатністю до децентрації, яка дозволяє враховувати при прийнятті рішення інших людей (навіть більш соціально віддалених від безпосередніх учасників ситуації), що дозволяє досягти високого рівня моральної свідомості і розширити сферу особистісних смислів до гуманістичних);
- особистісною ідентичністю, що дозволяє розповсюдити рівне ціннісне ставлення до свого «я» і до об'єкту ідентифікації, що може слугувати стримуючим механізмом, який не дозволяє знецінити об'єкт або себе в ситуації будь-якої неуспішності (Kononenko, 2016).
Визначаючи, услід за Д.О. Леонтьєвим, життєві прагнення людини та самодетермінацію як відчуття і реалізацію свободи вибору людиною способу поведінки і існування у світі незалежно від сил зовнішнього оточення і внутрішньоособистісних процесів, що впливають на нього, ми наголошуємо на певних аналогіях з перфекціоністськими рисом . (Myasishchev, 2003) Зокрема, особлива роль належить життєвим прагненням, як вважає Ю.О. Котельникова (Leontiev, 2002). Перша група життєвих прагнень – внутрішні – визначається як життєві цілі, що забезпечують задоволення основних психологічних потреб в автономності, ефективності і прихильності і сприяють особистісному росту. Вона містить особистісне зростання, прихильність, служіння суспільству і здоров'я. Друга група прагнень – зовнішні – включає стани, що мають видимі ознаки благополуччя і визнання, оцінка і досягнення яких залежить від реакцій інших людей. Вона є засобами досягнення зовнішніх по відношенню до особистісного «Я» цілей. Це матеріальне благополуччя, популярність і фізична привабливість. В результаті проведеного емпіричногодослідження Ю.О. Котельниковою були отримали дані, згідно з якими при більшій вираженості зовнішніх прагнень переважає орієнтація на позитивне майбутнє і гедоністичне сьогодення, люди ж з більшою вираженістю внутрішніх прагнень схильні позитивно сприймати усе своє життя. При переважанні внутрішніх прагнень зростає рівень рефлексивності, а у разі переважання зовнішніх – знижується. Розвиненіша життєстійкість також відзначається у разі переважання внутрішніх прагнень (Myasishchev, 2003).
Наступним предиктором перфекціонізму може виступати стійке прагнення особистості до
самовдосконалення, яку актуалізує
Volume 24, Number 6, 2017
36
продуктах професійної діяльності й індивідуальної життєтворчості, надає їм суб’єктивного смислу і суспільної цінності. Ідея вдосконалення себе є центральною для гуманітарного знання і низки концепцій про людину. Однак, прагнення особистості до самовдосконалення може виступати як амбівалентна, а іноді й патологічна рису: домінування у свідомості людини сучасних еталонів якості життя (культ досконалості і успішності, презентабельності і популярності) підштовхує її до досягнення ідеальних результатів діяльності і конкурентного способу життя, що, у свою чергу, дестабілізує психологічне здоров'я носія.
Крім самовдосконалення до базових характеристик особистості, які можуть виступати предикторами перфекціонізму, відносяться й ідеали, прийняті нею. Від того, який ідеал, зразок для наслідування обирає людина, багато в чому залежать її доля і життєвий шлях. Зміст ідеалів може мінятися, але на певному етапі він задає напрям особистісного розвитку. За С.Л.Рубінштейном, ідеал може виступати сукупністю норм поведінки; образом, що утілює найбільш цінні, привабливі людські риси; образом, який слугує зразком (Hechhausen, 2001). Ідеал – це передбачене втілення того, чим суб'єкт може статі. У культурно-історичній концепції Л.С. Виготського ідеал розглядається як гіпотетична «Кінцева мета» розвитку особистості, головна ціннісна установка, відповідно до якої формується «Ціннісне ставлення» до власних вчинків, подій життя худе. Прагнення відповідати обраним ідеалам будь-якою ціною може бути чинником, що запустити механізми перфекціоністського розвитку особистості. Е. Еріксон попереджав про величезну небезпеку невірно вибраного ідеалу, для «найкращих і найстаранніших». Набути ідеалу, який би спонукав розвиток усього кращого в людині, а не штовхав її на шлях помилок – важливе завдання сучасної психології (Flett, 2003).
На наш погляд, мотивація досягнень також може виступати підґрунтям перфекціоністських рис особистості, оскільки передбачає особистісну готовність до докладання максимальних нервово-психічних і вольових зусиль задля здобуття якнайкращих результатів у значущій сфері діяльності, а, отже, виступає релевантним диспозиційним чинником у структурі перфекціонізму. Мотив досягнення складається з двох компонентів – надії на успіх і страху перед неуспіхом. У теорії X. Хекхаузена (Ericson, 1996) згадані компоненти дістали назву оцінних диспозицій. Неуспіх (як ситуація недосягнення передбачуваної мети) стимулює особливий стан – «страх перед неуспіхом». Ці переживання викликаються несприятливими наслідками неуспіху – очікуванням засудження, – зниженням – соціального престижу, зниженням самооцінки. Передчуття цих неприємних наслідків актуалізує страх в ситуації неуспіху, що, у свою чергу, призводить до зниження рівня домагань і, отже, до уникнення ситуації досягнення, в якій вищенаведені наслідки виступають набагато частіше. У ситуації успіху активується «надія на успіх». По мірі вираженості в структурі мотиву досягнення компонента надії або страху виділені два типи людей: людина, що «уникає
неуспіху» сильніше орієнтований на можливість і вірогідність неуспіху, а людина, що «сподівається на успіх» – на вірогідність успіху.
На перший погляд, особистості з вираженим перфекціонізмом виглядають як «мотивовані на успіх»: прагнення до успіху, бездоганного виконання діяльності, досконалості утворюють саму «серцевину» цього психологічного феномену: що високі стандарти і домагання є важливим компонентом багатовимірного конструкту «перфекціонізм» («Я-адресований» перфекціонізм (G. Flett, P. Hewitt); «особисті стандарти» (R. Frost). Результати даних досліджень свідчать про те, що особи з високим рівнем перфекціонізму наполегливо прагнуть до успіху. Водночас, ми вважаємо, що інший компонент мотиву досягнення – «страх перед невдачею», якому приділяється не так багато емпіричних досліджень, – також є важливим спонукачем формування перфекціоністських рис особистості: за D.Hamachek, діяльність перфекціоністів супроводжується інтенсивним негативним афектом: вони рідко переживають почуття задоволення зробленим (що несумісне з переживаннями успіху), сильно побоюються вчинити помилку або пережити невдачу, часто не доводять почату справу до кінця. Саме тому патологічний перфекціонізм вчений пов'язував з мотивом уникнення невдачі.
Ми згодні з Н.Г. Гаранян, яка, спираючись на дані про незалежність компонентів мотиву досягнення, припустила, що для осіб з високим рівнем перфекціонізму можуть бути характерними високі абсолютні значення обох оцінних диспозицій (Garanyan, 2009).
Для розуміння психологічних предикторів перфекціонізму важливим є розуміння феноменологічних показників мотивації досягнення: прагнення до змагання із самим собою (самоперевершення) в досягненні вищих результатів, до переживання успіху в значущій діяльності й уникнення невдачі, здатність до раціонального цілепокладання тощо.
Вчена, розкриваючи природу та походження перфекціонізму, спирається на поняття «конфлікт досягнень», запропоноване X. Хекхаузеном. Описуючи протистояння тенденцій «прагнення до успіху» і «уникнення невдачі» (чи одночасного впливу векторів позитивної і негативної валентності), X. Хекхаузен ввів найважливіше поняття «конфлікт оцінних диспозицій» як невід'ємного атрибуту мотивації досягнення (Ericson, 1996).
Конфлікт досягнення обов'язково знаходить відображення в динаміці рівня домагань, який ми вважаємо також одним із психологічних предикторів перфекціонізму. У ній виражається боротьба наступних потреб особистості:
- вибирати високий рівень складності для досягнення максимального успіху;
- вибирати низький рівень складності для зіткнення з найменшим з можливих поразок;
Volume 24, Number 6, 2017
37
Завищений рівень домагань особистості як бажаний рівень її досягнень, пов'язаний з самооцінкою, як один із предикторів перфекціонізму, визначається мірою трудності тих завдань, які особистість перед собою ставити. Для трактування рівня домагань як предиктор перфекціонізму важливим є його психологічне визначення, яку дозволяє виділити певну аналогічність даного феномену перфекціоністським настановам особистості : не дивлячись на значну поширеність в науці знань про особливості рівня домагань, накопичилося досить багато різних його визначень, причому кожен з авторів підкреслює окремі аспекти, так, що визначення набувають безлічі варіативних значень і, незважаючи на свою поширеність, зберігає неоднозначність в розумінні феномену, що означає ним. Так, за В.М. Мясищевим, рівень домагань – це ті якісно – кількісні показники, яким повинна задовольняти, з точки зору особистості, її продуктивність; у трактуванні Б.Г. Ананьєва, рівень домагань пов'язаний з оцінними потребами, будучи домаганнями особистості на певну оцінку; згідно В.С.Мерліну, рівень домагань відбиває ту міру оцінки, в якій має потребу людина, щоб відчувати задоволення, а у М.Л. Коломінського рівень домагань є моделлю самоздійснення, образом – Я, який особистість вважає для собі прийнятним тощо. В контексті нашого розуміння предикторів перфекціонізму, ми дотримуємося визначення, наданого Р. Корсіні (Corsini, 2006) та А. Ауербахом (Corsini, 2006), які відносять даний феномен до базових утворень особистості.
Домагання виступають рушійними силами особистості, причому вони виявляються важливішими за здібності, з якими людина народжується або які вона набуваєває в процесі взаємодії зі своїм оточенням. Вимірявши відстань між бажаним і реально досягнутим на сьогодні рівнем спрямування, можна визначити "мотиваційний диференціал". Люди, що мають реалістичний рівень домагань, відрізняються упевненістю у домагань може привести до украй нереалістичних, завищених або занижених домаганням; у поведінці це проявляється у виборі занадто важких або занадто легких цілей, в підвищеній тривожності, невпевненості у своїх силах, в тенденції уникати ситуацій змагання, в некритичності оцінки досягнутого, в помилковості прогнозу та ін.
Ще одним психологічним феноменом, який виступає предиктором перфекціонізму, є надситуативна (неадаптивна) активність особистості (А.В. Петровський (Rubinshtein, 1999), В.А. Петровський (Rubinshtein, 1999)). Нажаль, у жодному з досліджень, присвячених перфекціонізму, особлива роль цього феномену не висвітлювалася. В.А. Петровський розглядає надситуативну (неадаптивну) активність як здатність людини підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надмірні з точки зору основного завдання, долаючи зовнішні і внутрішні обмеження діяльності. Ця теорія припускає існування мотивації, суть якої полягає в самій привабливості дій з невирішеним наперед результатом. Важливо, що людині відомо про те, що вибір, який вона збирається зробити, можливо буде пов'язаний із розчаруванням або зривом, але це не відштовхує, а ще сильніше стимулює до дії.
На думку автора, надситуативна активність виступає однією із характеристик індивідуальності. Дійсно, «бути індивідуальністю» – означає підніматися над ситуацією, долаючи зовнішні і внутрішні обмеження в реалізації себе як суб'єкта. Основу подібних актів утворює власна динаміка діяльності, фонд нових можливостей («можу») як джерело нових спонукань до дії («хочу»). Особистість, надмірна у своїх проявах, – діє над порогом ситуативної необхідності, неадаптивна. В.А. Петровським були досліджені такі форми «надситуативності» як «потяг до межі» (тенденція індивідів діяти поблизу просторового маркера межі), «безкорисливий ризик», перетворення нетворчої діяльності на творчу, непрагматична відмова від підказок, «презумпція існування рішення» і т.д.
Феноменологія «надситуативної активності» як потенційного предиктора перфекціонізму може бути
представлена таким феноменом як
«трансситуативність», «надситуативна мета», «надситуативна мотивація» та «надситуативний образ», які, за В.А. Петровським, описують феномен виходу за межі вимог, які «на старті» діяльності або спілкування індивід сам пред'являв до себе (для нашого розуміння природи перфекціонізму значуще, що ці вимоги можуть бути пред'явлені й іншими, важливим тут є те, що суб'єкт виходить з них як з власних). Надситуативна мотивація характеризується спонуканнями, надмірними з точки зору потреби, що первинно ініціювала поведінку, і, можливо, що знаходяться іноді в суперечливій єдності з цією потребою. Надситуативная мета – мета, прийняття якої не витікає безпосередньо з вимог ситуації, проте реалізація якої передбачає актуальну можливість досягнення початкової мети.
Потреба у персоналізації суб'єктивно може виступати в мотивації досягнення, домагань на увагу, славу, дружбу, повагу, положення лідера і може бути або не бути рефлексоване, усвідомлена (А.В. Петровський). Виділяючи себе як індивідуальність, здобуваючи диференціальної оцінки себе як особистості, людина вважає себе в спільності як необхідну умову її існування. Потреба в персоналізації, на думку автора, забезпечує активність включення індивіда в систему соціальних зв'язків, в практику і, водночас, виявляється детермінованою цими соціальними зв'язками . Прагнучи включити своє «Я» у свідомість, почуття і волю інших за допомогою активної участі в спільній діяльності, залучаючи їх до своїх інтересів і бажань, людина, отримавши в порядку зворотного зв'язку інформацію про успіх, задовольняє тим самим потребу у персоналізації. Проте, задоволення потреби породжує нову потребу більш високого порядку. Цей процес не є кінцевим. Він триває або в розширенні об'єктів персоналізації, в появі нових і нових індивідів, в яких відображається цей суб'єкт, або в поглибленні самого процесу, тобто в посиленні його присутності у власному житті, що й може набути форми перфекціоністських настанов.
Volume 24, Number 6, 2017
38
раніше схемі поведінки. Для розуміння внутрішніх механізмів виникнення перфекціоністських настанов особистості важливими предикторами виступають всі три типи ригідності: когнітивна (коли людина, отримавши додаткову інформацію, не в змозі побудувати нову картину оточуючого світу, оскільки вона протирічить поняттям, які склалися раніше), мотиваційна (яка виражає неготовність індивіда відмовитися від деяких потреб та способів їх задоволення, небажання прийняти нові мотиви) та афективна (невміння пов’язувати певні події життя із відповідними афективними реакціями, особистість із афективною ригідністю занадто фіксується на об’єктах на відчуває утруднення при емоційному навчанні).
Ригідна особистість не вміє і не хоче відходити від стереотипів, їй дуже доладно поміняти свою точку зору на незвичайну і оригінальну, заподій подібної ригідності криються в тому, що індивід засвоює нові знання через ідеї, що виходять з авторитетних джерел, а не завдяки власному чуттєвому досвіду. Безумовно позитивною рисою ригідної особистості є її стійкість до стресових ситуацій, що обумовлено меншою схильністю до зовнішньому впливу, а також особливими захисними механізмами. У стосунках з іншими людьми ригідність
проявляється почуттям суперництва. Деякі риси, наприклад, одержимість певною ідеєю, схильність до планомірних дій і здатність вселяти упевненість в інших, допомагають у формуванні лідерських якостей.
Висновки
Отже, створення сучасної концепції перфекціонізму потребує виокремлення та якісної характеристики провідних психологічних аналогів, які створюють підґрунтя для його формування в особистості, або самі по собі виступають предикторами різних видів перфекціонізму. Нами до головних психологічних предикторів перфекціонізму віднесені: особливості самоставлення або смисл Я; різні ступені самоактуалізації у поєднанні з рівнем тривожності, почуття власної гідності; життєві прагнення, особливості самодетермінації; особливості самовдосконалення особистості; ідеали особистості; мотивацію досягнення; завищений рівень домагань; надситуативну (неадаптивну) активність; ригідність.
Література / References
Borisova, I.V. (2009). The relationship between the degree of self-actualization and the level of anxiety at different periods of age development. Ananyev readings.[in Russian]
Борисова, И.В.(2009). Взаимосвязь степени самоактуализации и уровня тревожности на разных периодах возрастного развития.
Ананьевские чтения.
Garanyan, N.G. (2009). Psychological models of perfectionism. Questions of psychology, 5, 74-83. [in Russian]
Гаранян, Н.Г. (2009). Психологические модели перфекционизма. Вопросы психологии, 5, 74-83.
Kononenko, O.I. (2016). Perfectionism personality. Odessa, Odessa National University named after Mechnikov I.I. [in Ukrainian]
Кононенко, О.І. (2016). Перфекціонізм особистості. Одеса, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. Corsini, R. (2006). Psychological encyclopedia. St. Petersburg, Peter, 2006. [in
Russian]
Корсини, Р. (2006). Психологическая энциклопедия. Санкт-Петербург, Питер, 2006.
Kotelnikov, Yu. A. (2014). Human life aspirations and the scenario of his life as constructs of personal analysis. Modern research of social problems. Retrieved from
http://journal-s.org/index.php/sisp/article/view/9201318. [in Russian] Котельникова, Ю. А. (2014). Жизненные стремления человека и
сценарий его жизни как конструкты личностного анализа.
Современные исследования социальных проблем.
http://journal-s.org/index.php/sisp/article/view/9201318.
Leontiev, D.A. (2002). Personal potential as the basis of self-determination. Scientific notes of the Department of General Psychology, Moscow State University, 1, 56-65. Moscow, Sense. [in Russian]
Леонтьев, Д.А. (2002). Личностный потенциал как основа
самодетерминации. Ученые записки кафедры общей психологии
МГУ, 1, 56-65. Москва, Смысл.
Myasishchev, V.N. (2003). Psychology of relations. Moscow, IADC. [in Russian]
Мясищев, В.Н. (2003). Психология отношений. Москва, МПСИ.
Petrovsky, V.A. (1993). Personality: the phenomenon of subjectivity. Rostov-on-Don, Publishing house of the Rostov University. [in Russian]
Петровский, В.А. (1993). Личность: феномен субъектности.
Ростов-на-Дону, Издательство Ростовского унивеситета.
Rubinshtein, S.L. (1999). Fundamentals of General Psychology. St. Petersburg, Peter Com. [in Russian]
Рубинштейн, С.Л. (1999). Основы общей психологии. Санкт-Петербург,
Питер Ком.
Hekhausen, H. (2001). Psychology of achievement motivation. St.
Petersburg, Speech, 2001. [in Russian]
Хекхаузен, Х. (2001). Психология мотивации достижения.
Санкт-Петербург, Речь, 2001.
Erickson, E. (1996). Identity: youth and crisis. Moscow, Izd. group "Progress". [in Russian]
Эриксон, Э. (1996). Идентичность: юность и кризис. Москва, Изд. группа «Прогресс».
Flett, G.L. (2003). Dimensions of Perfectionism, Unconditional Self-Acceptance, and Depression. In Flett, G.L.,
