ÄÎ ÏÈÒÀÍÍß ÏÐÎ ÎÑÎÁËÈÂÎÑÒ² ÔÎÐÌÓÂÀÍÍß Â²Ò×ÈÇÍßÍί
ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÀÄ̲ͲÑÒÐÀÒÈÂÍÎÃÎ ÏÐÎÖÅÑÓ
Pysarenko N.B. On Peculiarities of the Formation of the National Concept of Administrative Process
The article analyzes different approaches to understanding the essence of the administrative process. The conclusion, that now most of the researchers, who represent the nation-al administrative and legnation-al science, demonstrate commitment to the «broad» conception of a proposed legal phenomenon, has been made. It has been established that the obvious dis-advantage of this concept is that it involves the perception of this process as an external manifestation of an activity of both representatives of public administration and representa-tives of judicial bodies. The following requires including the proceedings that are extremely different as to their purpose to the structure of the administrative process. It has been not-ed that several domestic researchers of Administrative Law support the other, so-called «judicial» concept. It has been ascertained that today, when specialized courts, which oper-ate under rules of the separoper-ate Procedure Act – the Code of Administrative Process of Ukraine, were established in our country, one may consider as return to the designated concept. However, this return must be gradual, «evolutionary». It must be preceded by the establishment of an updated notion of the modern Ukrainian system of Administrative Law, its sub-sec-tors and institutes, within which the rules that determine the procedures for the exercise of government agencies, empow-ered bodies, and representatives of public authorities their managerial functions would be categorized prudently and reasonably.
Key words: administrative process, administrative proceed-ings, Judicial Law.
Розвиток юридичної науки супроводжується не тільки запровадженням понятійно-термінологічних новел, з’ясуваннямїх сутності, ай поглибленимтлу -маченням вживаних правових категорій. Очевидно, що такого тлумачення вимагають насамперед ті з них, щодо визначення яких у науковому середовищі
УДК 347.998.85:001.8
Ïèñàðåíêî Íàä³ÿ Áîðèñ³âíà,
êàíäèäàò þðèäè÷íèõ íàóê, äîöåíò, äîöåíò êàôåäðè àäì³í³ñòðàòèâíîãî ïðàâà
дискусії не припиняються впродовж тривалого часу. У вітчизняній адмі -ністративно-правовійнауцідоостан -ніх, безсумнівно, можнавіднестиіка -тегорію «адміністративнийпроцес».
На сьогодні численні дефініції цієї категорії сформульовано з ура -хуванням підходів, використаних правниками для характеристики та -кого явища, як процес юридичний. Спробуємовирізнитинайбільш «рель -єфні» зозначенихпідходівйоцінити «життєздатність» визначень адміні -стративногопроцесу, щовиниклина їхпідґрунті.
Убачаємо, щоподібнінауковіроз -відкиєнадзвичайнокорисними, адже, як слушно стверджують правники, термінологія багато в чому визначає як межі нормативного регулювання суспільних відносин, правозастосов -ноїпрактики, такімежівивченнявід -повіднихюридичнихявищ. Важконе погодитися з тим, що пошук належ -ноїтермінологіїєвідповідальноюро -ботою, оскількитутмаютьбутипіді -бранілишетакідефініціїтакатегорії, що відображатимуть дійсні реалії суспільногожиття [1, с. 199].
За однією з концепцій юридич -ний процес є порядком здійснен -ня суб’єктами влади будь-яких за -кріплених за ними повноважень. Визначальнимдляцієїконцепціїєте, щопроцесутакомурозуміннієфор -мою діяльностівсіх без виключення представників влади; через неї вони реалізують свої повноваження. Цю позицію розвинуто у 70-х– 80-х рр. минулого століття. Її найвідомішим прихильником і розробником мож -на вважати теоретика права, пред -ставникахарківськоїнауковоїшколи,
професораВ. Горшеньова, якийусво -їхпрацяхвідстоювавширокерозумін -няпроцесуальноїформи, наполягавна потребіїїпоширеннянадіяльністьне лишеправоохоронних, айусіхінших державнихорганів [2; 3; 4].
Припускаємо, щопідвпливомпо -глядів, висловленихВ. Горшеньовим, серед переважної більшості науков -ців, якірепрезентувалирадянськеад -міністративнеправо, закріпиласяпо -зиція, згіднозякоюадміністративний процес є порядком розгляду й вирі -шення будь-яких юридичних справ, щовиникаютьусферіуправління.
Зауважимо однак, що ще 1968 року, тобтодоопублікуванняцимуче -ним основних робіт з розглядувано -го питання, знаний адміністративіст В. Сорокіну монографії «Проблемы административного процесса» за -пропонував науковій спільноті обго -ворити аргументи на користь утвер -дження так званої «управлінської»
концепції адміністративного проце
Саме на «управлінську» концеп -цію зважали автори підручників з радянського адміністративного пра -ва, формулюючи дефініцію адміні -стративного процесу. Так, в одному зостанніхпідручників, щобуввида -нийзарадянськудобу, розглядуваний процес визначено як урегульований закономпорядоквирішенняконкрет -них індивідуальних справ у сфері державногоуправління [7].
Цікаво, що відповідні параграфи цього навчального видання підготу -вала Н. Саліщева, яку справедливо вважають основоположницею інак -шої, «юрисдикційної» концепції ад
-міністративного процесу. У моно -графії «Административный процесс в СССР» (1964) дослідниця характе -ризувалаостаннійякрегламентовану законом діяльність з вирішення су -перечок, щовиникаютьміжсторона -ми адміністративних правовідносин, які не перебувають поміж собою у відносинахпідпорядкування, атакож якдіяльністьіз застосуваннязаходів адміністративногопримусу [8, с. 16].
Неспівпадання визначень, роз -міщених у монографії та згаданому вищепідручнику, ажніякнесвідчить про те, що Н. Саліщева відмовила -ся від своєї позиції. Очевидно, що «управлінська» концепція адміні -стративного процесу за радянських часівбула домінуючою, а тому саме їїмали відтворюватиавтори уклада -чі навчальної літератури. У роботі, опублікованійчерез сорок років піс -ля видання монографії, дослідниця хоча й говорить про адміністратив -ний процес як про сукупність видів процесуальної діяльності, але, про -довжуючи демонструвати відданість
«юрисдикційній» концепції, від -значає, що така діяльність має міс -ценасампередтам, деєнеобхідність розв’язатиправовіконфлікти [9].
Теоретикиправадещопізнішепо -рівнянозадміністративістамирозпо -чали пошуки аргументів на користь ідеї, відповідно до якої юридичний процес є формою юрисдикційної та іншої охоронної діяльності будь -яких суб’єктів, наділених владни -ми повноваженнями. Так, заслугову -ють на увагу доводи П. Єлисейкіна, наведені в опублікованій 1980 року статті «Соотношение общего по -нятия юридического процесса и организационных форм реализации материального права». Науковець з огляду на ці аргументиспромігся сформулювати слушну дефініцію юридичного процесу, у якій наголо -сив, щотакийпроцеснетількирегла -ментує правозастосовну діяльність юрисдикційних органів, алей забез -печуєздійсненнязацікавленимиосо -бами свогоправана зверненнязаза -хистомпорушених прав та інтересів [10, с. 37].
служить. ЗацієюознакоюВ. Протасов вирізнив матеріальну, процесуальну таправотворчупроцедури. Уматері -альнійосновнимиєматеріальнірегу -лятивні відносини, у яких здійсню -ється звичайна, позитивна поведінка учасників. Дляпроцесуальноїпроце -дури (юридичногопроцесу) основни -миєматеріальніохороннівідносини, адляправотворчої – правовідносини, щоперебувають позасферою «масо -вої» реалізації правових норм, пра -вовідносини, умежах яких існує та реалізується специфічне юридичне «правонаправотворчість» [11, с. 29]. ІдеїВ. Протасова, відтвореніузга -данійвищероботі, вйогодисертацій -ному дослідженні, представленому 1993 рокуназдобуттянауковогосту -пеня доктора юридичних наук, а та -кожудеякихіншихйогопрацях [12; 13; 14], виглядали новаторськими, нестандартними. За радянську добу вони, на жаль, залишилисяпозаува -гою адміністративістів, а тому будь -яким чином не вплинули на фор -мування позицій щодо розуміння сутностіпроцесуадміністративного.
Середтеоретиківправаточказору В. Протасовазнайшласвоїхприхиль -ників. Так, О. Лук’янова в моногра -фії «Теория процессуального права» (2003) із захопленням говорила про роботу згаданого науковця; вважала дослідження процедури перспектив -ним завданням теорії права; пропо -нувалазберегтипоняттяпроцесу, що склалосяісторично, апроцес у «ши -рокому» розумінні іменувати право -вою процедурою. Ознайомлення з цією монографією дозволяє конста -тувати, що її авторка вважала «тра -диційним» розуміння процесу як
форми діяльності, пов’язаної з від -правленнямправосуддя. Утойжечас О. Лук’янова декларувала, що втру -чання держави через установлення процесуальних правил є необхідним за умов виникнення «правових ано -малій», тобторізногородуперепону правовому регулюванні. Такі анома -лії, надумкудослідниці, маютьмісце в разі: а) вчиненняправопорушення; б) виникнення правової суперечки; в) неспроможності учасників кон -фліктурозв’язатийого (зокрема вна -слідок присутності об’єктивних пе -репон); г) необхідності застосування заходів, що попереджають учинен -ня протиправного діяння чи припи -няють його; д) відсутності норми права, застосування якої призвело б до розв’язання певної, специфічної конфліктної ситуації [15, с. 28, 40, 62–66]. Отже, О. Лук’янова, так як і В. Протасов, підтримала концепцію, відповіднодоякоїюридичнимпроце -сомможнавважатипорядоквирішен -ня правових конфліктів усіма пред -ставниками влади, що є носіямитак званихюрисдикційнихповноважень.
Викладене вище дозволяє дійти такихпопередніхвисновків.
визначали зміст дефініцій, сформу -льованихадміністративістами, дозво -ляли наводити додаткові аргументи напідтримкучиспростуваннятієїчи іншоїпропонованоїнимиідеї.
2. І «управлінська», і «юрисдик -ційна» концепції адміністративного процесу виникли на тлі розвідок, здійсненихрадянськимиправниками, уперіод, колипитаннязапроваджен -ня інституту адміністративної юсти -ціїобговорювалось лише в наукових колах. Очевидно, що за таких умов актуальним вважалося зосередитися на розв’язані проблем унормування діяльності численних управлінських структур. Отже, за радянських часів сприйняттяадміністративногопроце -суякформифункціонування органів управліннявідображало «дійсні реа -ліїсуспільногожиття».
3. Обидві концепції передбача -ли, що досліджуваний процес – це порядок реалізації повноважень суб’єктамиуправління. Судовадіяль -ність (як структурний елемент адмі -ністративного процесу) згадувалася лишеузв’язкузокресленнямпоряд -курозглядусудамисправпроадміні -стративніправопорушення.
3. Прихильники двох означе -них ідей погоджувалися з тим, що «управлінська» концепція поглинає «юрисдикційну».
4. Аргументи на користь або спростуваннякожноїзконцепційсмі -ливовідтворювалисьунауковійліте -ратурі. Щодо літератури навчальної, тотутпанувалаідея «управлінська».
5. Серед усіх норм права, що ви -значали порядок розгляду конкрет -них індивідуальних справ в управ -лінськійсфері, буловирізненоокремі
групи. Нормикожноїзгрупбулипри -стосованідлярозв’язаннясправпев -ного виду. Незважаючи на те, що згруповані правила були відображе -ні в актах спеціальної спрямованос -ті1, їхсукупністьформувалаінститут загальної частини адміністративно -гоправа. Напевно, цебулозумовлено тим, щозачасівдомінуванняконцеп -ції, за якою юридичний процес вва -жавсяпридатнимдлярозглядуяккон -фліктних, такінеконфліктнихсправ, теза про похідний, сервісний харак -тер норм процесуальних не піддава -лася сумніву. Іншими словами, вони «додавалися» до матеріальних норм загальної частини адміністративного правазтим, щобстворитиумовидля реалізаціїостанніх.
оспорювання правомірності діяль -ності представників публічної ви -конавчої (адміністративної) влади [16; 17].
Особливої актуальності питання щодо сутності адміністративного процесунабулопіслявведеннявдію Кодексу адміністративного судочин -стваУкраїни. Аджетеперправознав -ці почали опікуватися проблемою визначення місця адміністративно -го судочинства в його структурі, за -мислюватися над тим, чи можна за допомогою однієї правової категорії характеризувати відмінні за призна -ченнямформивладноїдіяльності.
На сьогодні, на жаль, панівни -му науковому середовищі є погляд, згідно з яким адміністративне су -дочинство є структурним елемен -том адміністративного процесу. Так, О. Кузьменко характеризує розгля -дуваний процес як урегульовану ад -міністративно-правовими нормами діяльність публічної адміністрації, спрямовану на реалізацію норм від -повідних матеріальних галузей пра -ва під час розгляду і вирішення ін -дивідуальних конкретних справ [18, с. 16]. Утойжечаснауковецьвважає, що структурним елементом такого процесу є регламентоване Кодексом адміністративного судочинства Украї -ни адміністративно-позовне прова -дження [18, с. 24]. Очевидною є су -перечливість висновків дослідниці: запропоноване визначення процесу не відповідаєйогоструктурі; у дефі -ніціїйдетьсяпродіяльністьпублічної адміністрації, аелементомструктури постаєсудовепровадження.
А. Апаров – автор представле -ноїдозахисту 2015 рокудокторської
дисертації «Адміністративно-проце -суальне право: стан та перспекти -ви розвитку» – звертає увагу на те, щорізніза функціонально-цільовим призначенням і змістом види діяль -ностіне можуть визначатися одним терміном адміністративний процес [19, с. 338]. Разомізтимвінпропонує такий процес розглядати широко – як регламентовану адміністратив -но-процесуальними нормами діяль -ність суб’єктів адміністративного права щодо здійснення виконавчої влади, вирішенняконкретнихіндиві -дуальнихсправудержавномууправ -лінні, конфліктів, яківиникаютьздер -жавних управлінських відносин та реалізації адміністративної відпові -дальності [20, с. 34]. Адміністративне судочинствоА. Апаровимрозглянуто як інститут адміністративно-проце -суальногоправа [21] і, відповідно, як джерелоцієїгалузізгаданоКодексад -міністративногосудочинстваУкраїни [22, с. 33].
правопорушення. Адміністративно -процесуальногозабезпечення, запо -зицією О. Миколенка, потребують дисциплінарні провадження, урегу -льовані дисциплінарними статутами та спеціальними положеннями про дисципліну, виконавче провадження таконтрольна діяльність адміністра -тивних органів відносно приватних осіб [23, с. 18, 20]. Отже, цей автор під адміністративним процесом ро -зуміє як «управлінську» діяльність, так і діяльність щодо відправлення правосуддя.
Автори підручників і навчаль -них посібників з адміністративно -го та адміністративного процесу -ального права, що були виданіпісля 2002 р., підтримали або «управлін -ську» концепцію досліджуваного явища [24;25], абонеприйнятнузна -шоїточкизорупозицію [26;27], згід -но з якою до структурних елемен -тів «управлінського» процесудодано ще й провадження, регламентовані Кодексом адміністративного судо -чинства України. Причому такі про -вадженняотрималирізніназви: деякі авториіменувалиїхадміністративно -судочинськими [28; 29]; деякі – про -вадженнями з адміністративного су -дочинства [30].
Зауважимо також, що прибічни -ки обох висловлених у навчальній літературі позицій у своїх дефініці -ях, як правило, відзначали спрямо -ваність адміністративного процесу на розв’язання індивідуальних кон -кретних справ. У той же час поміж елементів структури процесу вони обов’язково називали провадження з прийняттянормативних актів управ -ління, щосвідчитьпронеузгодженість
пропонованих дефініцій процесу і змістовногойогонаповнення.
Дійсно, певнихсуб’єктівуправлін -няуповноваженонаухваленняпідза -коннихнормативнихактів. Однакчи можнавважативідповіднудіяльність цих суб’єктів такою, що врегульова -на процесуальними нормами, чи зу -мовлюєреалізаціязазначенихповно -важень виникнення процесуальних правовідносин? Убачаємо за необ -хіднехоча бторкнутися цихпитань, оскількипошуквідповідейнанихдо -зволитьнавестидодаткові аргументи дообґрунтування власноїточкизору щододосліджуваногопоняття.
в межах відповідних правовідносин, а тому позбавлена тих визначальних ознак, які дозволяють упевнено ви -значатиїїякпроцесуальну.
Доречі, О. Миколенковцитованій вище роботі запропонував своє ба -чення розв’язанняозначеної пробле -ми. Цей автор, як уже зазначалося, вважає, щоадміністративний процес єрізновидомадміністративноїпроце -дури, ірозкриваєйогоякурегульова -ну адміністративно-процесуальними нормами послідовність дій суб’єктів правозастосовноїдіяльності, спрямо -ванихнавирішенняадміністративної справи та структурованих відповід -ними процесуальними відносинами. У свою чергу адміністративна про -цедура, за позицією вченого, – це врегульована адміністративно-про -цедурними нормами послідовність дійсуб’єктівнормотворчої та право -застосовної діяльності, структуро -ваних відповідними процедурними відносинами щодо прийняття нор -мативно-правових актів та вирішен -няадміністративнихсправ [23, с. 20]. Таким чином, правотворчість з боку суб’єктів управління виведена на -уковцем за межі адміністративного процесуісприймаєтьсяним (якіпро -цес) якодинізрізновидівадміністра -тивноїпроцедури.
Без сумніву, наведена точка зору, як і будь-яка інша аргументова -на наукова позиція, має право на іс -нування. Разом із тим безапеля -ційно прийняти її важко. Адже і процедура, і процес О. Миколенком визначаються через послідовність дій, щовиконуютьсявмежахпевних правовідносин. Очевидним є фор -мування таких правовідносин у ході
правозастосування: чітко встанов -леноїхучасників, з’ясовановзаємні права та обов’язки останніх тощо. Правотворчість не зумовлює виник -нення правовідносин. Її результат не є персоніфікованим; він «знеособле -ний», аджеприйнятийактспрямова -нонарегламентаціюповедінкиневи -значеногоколаосіб. Цьогорезультату прагнелише уповноваженийна пра -вотворчість суб’єкт влади, для якого ухваленнянормативногоактаєодно -часноіправом, іобов’язком.
Менш поширеною, але надзви -чайноцікавоюдляобговоренняєкон
-цепціярозуміння адміністративного процесу як форми судової діяльнос
-тізрозглядупублічноправовихсупе -речок, щовиникаютьвуправлінській сфері. На сьогодні ця концепція від -творенавнавчальнихпосібниках, що побачили світ після введення в дію Кодексу адміністративного судочин -стваУкраїни [31; 32]. Наїїпідтримку правознавцінаводятьвагоміаргумен -тийунауковихстаттях [33; 34].
щорозвиток праване можебутипе -решкодоюдля руйнування догм, але відкидатиісторичні надбанняможна лишеаргументовано. На його думку, цестосуєтьсяякздобутківрадянсько -го, так і дорадянського періоду [35, с. 45–57].
Звернімося доздобутків дорадян -ських, оскільки остання концепція сформульованасамевцюдобу.
Так, професорС. Корфвідзначав, що впродовж ХІХ ст. адміністрація (виконавча влада) відособлювалась таукріплювалась, атомувідчувалася особливапотреба в утворенні гаран -тійдлягромадянина, якіб убезпечи -ли його від її всевладдя та свавілля. Революційна епоха поклала в осно -вутакогоубезпеченняствореннякон -ституцій, політичних свобод, поділ влади та реформу законодавчої вла -ди на засадах народного представ -ництва. Однак, за твердженням про -фесора, подальша історія розвитку зазначенихпринципівконституціона -лізмудовела, щоїхбулонедостатньо длязабезпеченнясвободигромадяни -на. Напідґрунтіцьогоісталависува -тисяадміністративнаюстиція, яка, як зауважував С. Корф, стала лише од -нією з багатьох інших гарантій прав приватноїособи, створенихправовою державою. Її (юстиції) значущістьви -значаласярівнемрозвиненостіінсти -тутусудовогопроцесуального права, адміністративногоправа, яке мало б ставитивсебільшконкретнімежідля діяльностіадміністрації, досконаліс -тю контролю органів управління та встановленнямбільш чітких умов їх відповідальності [36, с. 447–449].
Розвиток інституту адміністра -тивної юстиції супроводжувався
становленням щойно народженої формиправосудноїдіяльності – адмі -ністративногопроцесу. Дляпобудови останнього джерелом і взірцемстав процесцивільний, столітніпринципи якогобулизастосованідоадміністра -тивномупроцесу. Надумкупрофесо -ра С. Корфа, по-інакшому й бутине могло, «якщоприйняти до увагиду -ховнуспорідненість обох процесівй теоретичну розробленість процесу цивільного» [36, с. 466].
Отже, «судова» концепція адміні -стративного процесу органічно ви -глядає за умов запровадження прин -ципів правової держави, за умов дії принципу поділу влади, відповідно доякогосудовагілкаконтролюєвла -дувиконавчу, певнимчиномобмежує її, аголовне – забезпечуєзахистправ, свободтаінтересівприватнихосібвід порушеньзбокусуб’єктів, обтяжених управлінськимиповноваженнями.
простонебулонеобхідності, аджеад -міністративний процес у широкому значенні забезпечував безперешкод -не функціонування суб’єктів управ -ління, а тому повністю вписувався в усталену систему радянського ад -міністративного права. Щодо судо -вого провадження у справах, що ви -никали з адміністративно-правових відносин, то воно з часом було вре -гульовано нормами цивільного про -цесуальногоправа.
Не зайвим буде відзначити, що у другійполовиніХХст. , коли, яквід -значають учені, радянській право -вій науці «вдалосявжеповністю по -збутисянашаруваньдореволюційних та зарубіжних правових концепцій» [1, с. 292], деякізправознавцівусеж такинаважилисявідкритокритикува -ти «широке» сприйняттяюридичного процесу [37;38] іпереконливонаполя -галинатому, щоостаннійєвиключно судовим [39]. У своїхпрацяхнауков -цінеобходилиіпроблемувизначення сутностіпроцесуадміністративного.
Однієюзпраць, вякійвідстоюва -лася така непересічна для того часу точка зору, є видана 1983 рокумоно -графія «Проблемысудебногоправа». Її основою стала праця видатного вченого-юриста М. Полянського, за -вершена ним 1960 року. Лише через 22 роки після смерті науковця (по -меручений 1961 року) йогооднодум -ці переробили отриманий з архівів рукопис і представили його широко -му загалу. Співавтори цієї праціпід -креслювали, що, працюючинадруко -писом, вони намагалися донести до читача кожне слово, кожний вислів М. Полянського, зберегти осно -вні його ідеї, які зрештою і склали
науковий фундамент, концептуальну базумонографії [39, с. 8].
Концепціясудовогоправа, якуза -взято підтримували автори згада -ноїмонографії, почалазароджувати -ся ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. [40;41;42]. На наше переко -нання, вона й досі не втрачає своєї актуальності, виглядає надзвичай -но значущоюяк з теоретичної, так і з практичної точок зору. Ця концеп -ція передбачає сприйняття юридич -ного процесу тільки як судового. Отожумонографіїпідданосерйозній критиці ідею «широкого» розумін -ня процесу; відзначено, що її доко -ріннимнедоліком є безмірнерозши -ренняпоняттяпроцесуальногоправа, процесуальної форми, процесуаль -ноїдіяльності. Науковцісправедливо стверджували, щоякщоприйнятицю ідею, топоняттямиюридичногопро -цесу або процесуального права бу -дутьохоплені абсолютно відмінні за своєюсутністю, характером, призна -ченнямявища [39, с. 28]. Далі прав -ники порівнювали принципи, інсти -тутита окремінорми кримінального йцивільногосудочинства, зтимщоб зблизитицідвігілкипроцесуального права, ліквідувати невиправданінео -днаковостіміжними.
під адміністративним судочинством можнарозумітиврегульований адмі -ністративно-процесуальними норма -ми порядок розгляду судами справ про адміністративні правопорушен -ня. При цьому науковці визнавали, що надто вузька сфера застосуван -нязазначених норм є недостатньою, щобвбачати в системіправа окрему галузь адміністративного процесу -альногоправа. Протакугалузь, наїх думку, можна було б говорити, якби длявказаногоуч. 2 ст. 58 Конституції СРСР оскарження до суду дій поса -дових осіб було встановлено поря -доксудочинства, дляреалізаціїякого булобзапровадженорозгорнутусис -тему процесуальних норм, які б не вміщалисяу межі цивільногопроце -суальногоправа [39, с. 29, 30].
Якбачимо, вченіприпускалимож -ливість утворення процесуальної га -лузі, яка б об’єднувала норми щодо судової діяльності різної спрямова -ності – з розгляду справ про право -порушеннятазвирішеннясуперечок про протиправність дій посадових осіб. Такеприпущення, напевно, від -повідає концепції судового права. Однак, підтримуючисамуконцепцію, відзначимо, щосучаснеставленнядо завдань адміністративного судочин -стваунеможливлюєформуваннявід -повідноїгалузіпроцесуальногоправа черезоб’єднаннянадторізнихзапри -значеннямнорм.
Підсумовуючивикладене, можемо констатуватитаке:
Нині більшість з учених, які ре -презентують вітчизняну адміністра -тивно-правову науку, демонструють прихильність «широкій» концеп
-ції адміністративного процесу. Ця
концепція ґрунтується на розроб -ках радянських часів: в основу до -сліджуваного поняття покладено визначення, згідно з якими підадмі -ністративним процесом розуміється розглядівирішеннябудь-якихсправ, що виникають в управлінській сфе -рі. Очевидним її недоліком є те, що вона передбачає сприйняття тако -го процесу якзовнішнього вияву ді -яльності як представників публічно -го управління, так і представників органів правосуддя. Означене вима -гає включення до структури адміні -стративного процесу надзвичайно відмінних за призначенням прова -джень. Виокремлення серед цих проваджень конфліктних (юрисдик -ційних) та неконфліктних (неюрис -дикційних) не вирішує проблему встановленняуніфікованих, виваже -них правил реалізації повноважень суб’єктами влади. Адже неможливо поміститиводнупроцесуальнуфор -му видидіяльності, якісуттєво роз -ходяться, бо реалізуютьсяпредстав -никамирізнихгілоквлади.
повногоігноруваннярадянськоюпра -вовою наукою інституту адміністра -тивної юстиції, розробленняцієї ідеї булопозбавленесенсу.
На сьогодні, коли в нашій держа -ві утворено спеціалізовані суди, що функціонуютьзаправиламиокремого процесуального закону – Кодексу ад -міністративногосудочинстваУкраїни, можна говорити про доцільність по -верненнядо «судової» концепціїрозу -міннясутностіадміністративногопро -цесу. Однактакеповерненнямаєбути поступовим, «еволюційним», адже швидке й беззастережне сприйнят -тяцієїідеїзалишаєбезвідповідінад -звичайно важливе питання: які пра -вові утворення мають об’єднувати нормативні приписи, що регламен -тують правотворчу й правозасто -совну діяльність органів публічного управління?
Уцьомуразійдетьсянетількипро розв’язаннятермінологічних казусів. Головною проблемою є утверджен -няоновленого уявленняпросистему сучасного українського адміністра -тивного права, про його підгалузіта інститути, в межах яких виважено й обґрунтовано будуть згрупованінор -ми, що визначають порядок реаліза -ції суб’єктами влади управлінських функцій.
Перші впевнені кроки в напрям -кувирішенняцієїпроблемивжездій -снено. В Україні з’явилися ґрунтов -німонографічнідослідження, вяких запропонованосуттєво вдосконалену та приведену відповідно до практи -киправозастосуванняконцепціюсис -теми адміністративного права [43]. Такі наукові розробки покладено в основу деяких навчальних видань,
що принципово відрізняються від інших, доступних сьогодні україн -ськомучитачеві, посібниківі підруч -ників [44;45]. Остаточне слово має сказатизаконодавець, який, на жаль, не поспішає належнимчином систе -матизувати приписи, що нормують нині діяльність суб’єктів публічного управління.
Списоквикористанихджерел: 1. МельникР. С. Системаадміністра
-тивного права України : монографія /
Р. С. Мельник. – Х. : Вид-воХарківського національного університету внутрішніх справ, 2010. – 398 с.
2. Горшенев В. М. Способы иорга
-низационные формы правового регули
-рованиявсоциалистическомобществе /
В. М. Горшенев. – М. : Юрид. лит., 1972. – 258 с.
3. Юридическая процессуальная форма. Теория и практика / под ред.
В. М. Горшенева. – М. : Юрид. лит., 1976. – 279 с.
4. Теория юридического процесса /
подред. В. М. Горшенева. – Х. : Вища школа, 1985. – 192 с.
5. Сорокин В. Д. Проблемы админи
-стративногопроцесса / В. Д. Сорокин. –
М. : Юрид. лит., 1968. – 144 с.
6. СорокинВ. Д. Административный процесс и административно-процессу
-альное право / В. Д. Сорокин. – Спб. :
Изд-во Юрид. ин-та (Санкт-Петербург), 2002. – 474 с.
7. Советское административное пра
-во : учебник / подред. П. Т. Василенкова. –
М. : Юрид. лит., 1990. – 576 с.
8. СалищеваН. Г. Административный процессвСССР / Н. Г. Салищева. – М. :
Юрид. лит., 1964. – 158 с.
9. Салищева Н. Г. Проблемные во
-просы административного процесса /
актуальныепроблемы : сборникстатей /
отв. ред. : ПоповЛ. Л., СтуденикинаМ. С. –
М. : Юрист, 2004. – с. 221–232.
10. ЕлисейкинП. Ф. Соотношениеоб
-щегопонятия юридического процесса и организационных форм реализации ма
-териальногоправа / П. Ф. Елисейкин //
Труды ВЮЗИ. Проблемы соотношения материальногоипроцессуальногоправа /
отв. ред. : ШакарянМ. С. – М. : Безизд., 1980. – С. 26–37.
11. Протасов В. Н. Основы общепра
-вовойпроцессуальнойтеории / В. Н. Про
-тасов. – М. : Юрид. лит., 1991. – 143 с. 12. Протасов В. Н. Теоретические основыправовойпроцедуры : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.01 / В. Н. Протасов. –
М., 1993. – 397 c.
13. ПротасовВ. Н. Юридическийпро
-цесс и процедура / В. Н. Протасов,
В. Н. Щеглов // ТрудыВЮЗИ. Проблемы соотношенияматериальногоипроцессу
-альногоправа / отв. ред. : ШакарянМ. С. –
М. : Безизд., 1980. – с. 106–114.
14. ПротасовВ. Н. Юридическаяпро
-цедура / В. Н. Протасов. – М. : Юрид.
лит., 1991. – 79 с.
15. Лукьянова Е. Г. Теория процес
-суальногоправа / Е. Г. Лукьянова. – М. :
НОРМА, 2003. – 240 с.
16. ПерепелюкВ. Г. Адміністративний процес / В. Г. Перепелюк. – Чернівці :
Рута, 2001. – 316 с.
17. СтефанюкВ. С. Судовий адміні
-стративнийпроцес / В. С. Стефанюк. – Х. :
Консум, 2003. – 463 с.
18. КузьменкоО. В. Адміністративний процесупарадигміправа : автореф. дис…
д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. В. Кузь
-менко. – К., 2006. – 34 с.
19. Апаров А. Дослідження предме
-та адміністративно-процесуального пра
-ва / А. Апаров // ПравоУкраїни. – 2012. –
№ 9. – с. 334–339.
20. АпаровА. М. Поняттяадміністра
-тивногопроцесувУкраїні / А. М. Апаров //
Держава та регіони : серія «Право». – 2011. – Вип. 3. – С. 31–35.
21. Апаров А. М. Адміністративно
-процесуальнеправо: стантаперспективи розвитку : автореф. дис… д-раюрид. наук : 12.00.07 / А. М. Апаров. – Запоріжжя, 2015. – 40 с.
22. АпаровА. М. Джерелаадміністра
-тивно-процесуальногоправа / А. М. Апа
-ров // Державатарегіони : серія «Право». – 2012. – Вип. 2. – С. 32–34.
23. Миколенко О. І. Місце адміні
-стративно-процедурного права в систе
-мі юридичних знань та системі права України : автореф. дис… д-раюрид. наук : 12.00.07 / О. І. Миколенко. – Запоріжжя, 2011. – 40 с.
24. Адміністративне право України.
Академічнийкурс : підручник : у 2-хто
-мах : том 1. Загальна частина / ред. ко
-легія : В. Б. Авер’янов (голова). – К. :
Юридичнадумка, 2004. – 584 с.
25. Адміністративне право : підруч
-ник / зазаг. ред. Ю. П. Битяка, В. М. Га
-ращука, В. В. Зуй. – 2-евид., перероб. та допов. – Х. : Право, 2012. – 656 с.
26. ПисаренкоН. Б. Адміністративний процес та адміністративне судочин
-ство: до питання про співвідношення правових категорій / Н. Б. Писаренко //
Адміністративнеправоіпроцес. – 2015. –
№ 1 (11). – С. 269–276.
27. Писаренко Н. Б. Допитання про сутність адміністративного процесу /
Н. Б. Писаренко // Журнал східноєвро
-пейськогоправа. – 2015. – № 13. – С. 141– 145 [Електронний ресурс]. – Режимдо
-ступу : http://easternlaw.com.ua/wp-content/ uploads/2015/03/pysarenko_13.pdf.
28. КурсадміністративногоправаУк
-раїни : підручник / В. К. Колпаков,
О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д. Сущенко
[таін.]. – 2-гевид., перероб. ідопов. – К. :
ЮрінкомІнтер, 2013. – 872 с.
29. Кузьменко О. В. Курс адміні
-стративного процесу : навч. посіб. /
О. В. Кузьменко. – К. : ЮрінкомІнтер, 2013. – 208 с.
Е. Ф. Демський. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 496 с.
31. Комзюк А. Т. Адміністративний процесУкраїни : навч. посіб. / А. Т. Ком
-зюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник. – К. :
Прецедент, 2007. – 531 с.
32. Адміністративний процес: за
-гальначастина (ФедеративнаРеспубліка Німеччини, Україна) : наук.-практ. посіб. /
Манн Томас, Мельник Роман, Бевзенко Володимир, КомзюкАнатолій; пер. таадапт.
знім. МельникаРомана; зазаг. ред. Бевзен
-каВолодимира. – К. : Алерта, 2013. – 308 с. 33. МельникР. С. Інститутадміністра
-тивноїюстиціїусистеміукраїнськогопра
-ва / Р. С. Мельник // Форумправа. – 2010. –
№ 4. – С. 618–623 [Електроннийресурс]. –
Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ e-journals/FP/2010-4/10mrccup.pdf.
34. Ківалов С. До питанняпро спів
-відношення категорій «адміністратив
-на юстиція», «адміністративний про
-цес» та «адміністративнесудочинство» /
С. Ківалов // ПравоУкраїни. – 2013. – № 5. –
С. 354–361.
35. Тимощук В. П. Адміністративні акти: процедураприйняттятаприпинен
-нядії : монографія / В. П. Тимощук. – К. :
Конус-Ю, 2010. – 296 с.
36. Корфъ С. А. Административная юстицiявъРоссии. Книгавторая : Очеркъ дiьйствущаго законодательства. Книга третья : Очерктеорiиадминистративной юстицiи. – С.-Петербургъ : Типографiя ТренкеиФюсно, 1910. – 507 с.
37. БоннерА. Т. Существуетли «юри
-дический процесс»? / А. Т. Боннер //
Труды ВЮЗИ. Проблемы соотношения материальногоипроцессуальногоправа /
отв. ред. : ШакарянМ. С. – М. : Безизд., 1980. – с. 51–60.
38. СергунА. К. Квопросуотеории такназываемой «юридическойпроцессу
-альнойформы» / А. К. Сергун, М. С. Ша
-карян // ТрудыВЮЗИ. Проблемысоотно
-шенияматериальногоипроцессуального права / отв. ред. : ШакарянМ. С. – М. :
Безизд., 1980. – с. 61–86.
39. ПолянскийН. Н. Проблемысудеб
-ного права : монография / Н. Н. По
-лянский, М. С. Строгович, В. М. Савиц
-кий, А. А. Мельников. – М. : Наука, 1983. – 223 с.
40. МихайловскійІ. В. Судебноепра
-во, какъ самостоятельная юридическая наука / І. В. Михайловскій // Право. – 1908. – № 32. – с. 1733–1741.
41. РозинН. Н. Процессъ, какъюри
-дическая наука (Из лекцій по судеб
-ному праву) / Н. Н. Розин // Журналъ Міністерстваюстиціи. – 1910. – № 8. –
С. 24–45.
42. РязановскийВ. А. Единствопро
-цесса : учебное пособие / В. А. Ряза
-новский. – М. : Издательский Дом
«Городец», 2005. – 80 с.
43. Мельник Р. С. Система адміні
-стративногоправаУкраїни : дис… д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Р. С. Мельник. –
Х., 2010. – 417 с.
44. МельникР. С. Загальнеадміністра
-тивнеправо : навч. посіб. / Р. С. Мельник,
В. М. Бевзенко. – К. : Ваіте, 2014. – 376 с. 45. Загальне адміністративне право :
підручник / [ГриценкоІ. С. , МельникР. С.,
ПухтецькаА. А. таінші] ; зазаг. ред. І. С.
ПисаренкоН. Б. Допитанняпроособливостіформуваннявітчизняноїкон
-цепціїадміністративногопроцесу
У статті проаналізовано відмінні підходи щодо розуміння сутності адміні-стративного процесу. Зроблено висновок про доцільність повернення до «су-дової» концепції розглядуваного правового явища. Констатовано, що такому поверненню має передувати утвердження оновленого уявлення про систему сучасного українського адміністративного права, про його підгалузі та інсти-тути, в межах яких виважено й обґрунтовано будуть згруповані норми, що ви-значають порядок реалізації суб’єктами влади управлінських функцій.
Ключовіслова: адміністративнийпроцес, адміністративнесудочинство, судо
-веправо.
ПисаренкоН. Б. К вопросу об особенностях становленияотечественной
концепцииадминистративногопроцесса.
В статье проанализированы позиции ученых относительно определения сущ-ности административного процесса. Сделан вывод о том, что в нынешних ус-ловиях можно говорить о целесообразности возвращения к «судебной» кон-цепции рассматриваемого правового явления. Констатировано, что такому возвращению должно предшествовать формирование обновленного представ-ления о системе современного украинского административного права, о его подотраслях и институтах, в пределах которых взвешенно и обоснованно бу-дут сгруппированы нормы, определяющие порядок реализации властвующими субъектами управленческих функций.
Ключевыеслова: административныйпроцесс, административноесудопроиз
-водство, судебноеправо.
